Директорка ВІКЗ Влада Литовченко взяла у часть у науковій конференції «Традиційні жіночі бісерні прикраси Прикарпаття: історія, символіка, сучасність»

 29 червня ц.р. директорка КЗ КОР "Вишгородський історико- культурний заповідник" Влада Литовченко взяла участь у якості почесної гості та спікерки у Всеукраїнській науковій конференції «Традиційні жіночі бісерні прикраси Прикарпаття: історія, символіка, сучасність», що відбулася 29 червня в Музеї-садибі родини Шухевичів у селі Тишківці на Городенківщині. 

Конференція пройшла в межах мистецького проєкту «Культурна спадщина — патерни сили Прикарпаття» та фестивалю «Кольорові пацьорки».

Організатори заходу:

🔹 Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації

🔹 Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття

🔹 Громадська організація «Роса Карпат»

🔹Відділ культури, молоді та спорту Городенківської районної державної адміністрації

Це була змістовна платформа для науковців, музейників, дослідників, викладачів мистецьких закладів та носіїв традицій з різних куточків України. Вони ділилися своїми дослідженнями про історію, семантику, техніки та сучасну роль бісерних прикрас — елементу, який у 2023 році було гідно внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.

Окрім того, в рамках роботи конференції було представлено і передано до фондів Національного музею народного мистецтва Гуцульщини й Покуття монографію вченого секретаря Вишгородського історико-культурного заповідника, к.і.н. Володимира Щибрі ,, Пацьорки. Цятки. Коралики» у співавторстві доктором історичних наук Оленою Федорчук та Лесею Воронюк, також продемонстровано жіночі прикраси Київщини 1930-50 рр. з приватної колекції Володимира Щибрі. Також пані Литовченко виклала доповідь ,,Жіночі прикраси Київщини кінця 19 - початку 20 ст.»

Особливо зворушив символічний фінал конференції — реконструкція фрагмента традиційного весілля в селі Тишківці, де давні звичаї і прикраси засяяли в живому контексті.

Такі події не просто зберігають — вони оживлюють спадщину, дають поштовх до подальших наукових досліджень, фіксації елементів нематеріальної культурної спадщини, а головне — сприяють передачі знань між поколіннями. Бо культура — жива тоді, коли нею діляться.

Бісер — це не лише краса. Це мова символів, тиха розповідь про жінку, громаду й глибину української ідентичності. Дякую організаторам за потужну ініціативу та натхненну атмосферу .